Найцікавіше про нашу Сонячну систему, Галактику та Всесвіт

У цій статті ми дамо відповіді на найпоширеніші питання людства про нашу Сонячну систему, Галактику та Всесвіт. Але для початку давайте розглянемо, у чому полягає різниця між цими поняттями.

Сонячна система – планетна система, що включає центральну зірку – Сонце, і всі природні космічні об'єкти (планети, астероїди, комети), що об'єднуються гравітаційною взаємодією.

Галактика – гравітаційно пов'язана система іp зірок, зоряних скупчень, міжзоряного газу та пилу, темної матерії, планет. Наша сонячна система є частиною галактики Чумацький Шлях.

Всесвіт – це все, що фізично існує, сукупність простору, часу та найрізноманітніших форм матерії, таких як планети, зірки, галактики та складові міжгалактичного простору. Всесвіт настільки великий, що його розміри важко уявити і нікому не відомо, наскільки він великий.

Яка планета Сонячної системи найспекотніша?

Найспекотнішою планетою Сонячної системи є Венера. Середня температура її поверхні становить близько 470 градусів Цельсія. Хоча Меркурій і ближче до Сонця, але в нього немає атмосфери, і тепло від його нагрітої Сонцем поверхні безперешкодно випромінюється в навколишній космічний простір. Венера ж має щільну атмосферу, яка утримує тепло завдяки потужному парниковому ефекту.

На якій планеті Сонячної системи найбільші гори та на якій найглибші западини?

В обох зазначених номінаціях рекордсменом у Сонячній системі є Марс. На цій планеті розташована найбільша гора Сонячної системи – вулкан Олімп. Він має висоту близько 27 кілометрів та ширину в основі 520 кілометрів.

Тут же знаходиться і найглибша западина – система каньйонів Валіс Марінеріс. У довжину вона простяглася майже 4000 кілометрів, та її глибина становить від 2 до 7 кілометрів.

Які планети Сонячної системи мають кільця та з чого ці кільця складаються?

Сьогодні відомо, що кільця є у всіх чотирьох газоподібних гігантів: Юпітера, Сатурна, Урана та Нептуна. Найкрасивіші та найпомітніші кільця у Сатурна. Ці утворення складаються з безлічі твердих (крижаних) тіл, що відображають сонячне світло, розміром від піщинки до 20–30 метрів.

Незважаючи на значний вид кілець, кількість їх складової вкрай незначна. Якщо зібрати в один сферичний моноліт всю речовину кілець Сатурна, то діаметр цього моноліту не перевищить 100 кілометрів.

У якому місяці Земля найближче до Сонця і в якому віддалена від нього?

Найближча до Сонця точка орбіти будь-якої планети називається перигелієм, найвіддаленіша – афелієм. В даний час наша планета проходить через перигелій 2-5 січня, а через афелій 1-5 липня.

Між іншим, багато хто дивується, дізнавшись, що найближче до світила Земля буває в січні, а далі від нього – у липні. Але здивуватися можуть лише жителі Північної півкулі, де січень – це середина зими. У Південній півкулі, де проживає всього 10 % населення Землі, цьому факту навряд чи хтось здивується, адже середина зими тут – це липень.

Але зміна пори року (весна, літо, осінь, зима) відбувається зовсім не тому, що Земля то наближається до Сонця, то віддаляється від нього. Адже досі так думають багато людей.

Головна причина зміни пір року – це нахил земної осі, а не віддаленість нашої планети від Сонця.

Справа в тому, що Земля, окрім обертання навколо Сонця, обертається навколо уявної осі (лінії, що проходить через Північний та Південний полюси). Якби вісь Землі розташовувалась під прямим кутом до площини своєї орбіти, у нас не було б пори року, а всі дні були б однаковими. Без нахилу осі тривалість дня і ночі в будь-якому місці Землі була б однакова, і вдень Сонце займало б положення над обрієм на одній і тій же висоті протягом усього року.

Але вісь обертання Землі нахилена на 23,44 ° щодо перпендикуляра до її орбітальної площини. Це і викликає сезонні зміни на поверхні нашої планети з періодом одного тропічного року – 365,24 сонячної доби.

Чому на Меркурії немає пір року?

Вісь свого обертання Меркурія майже перпендикулярна до площині його орбіти, тому на ньому немає часів року у тому сенсі, що ми вкладаємо у це поняття на Землі. Сонячні промені падають на полярні області планети майже горизонтально, і в них панує вічна зима (повної темряви на полюсах немає тільки тому, що Сонце значно більше за Меркурій).

Меркурій – найближча до нашого розпеченого світила планета. Однак результати досліджень Меркурія дозволяють припустити, що на його полюсах є льодовики (льодовиковий шар може досягати двох метрів і покритий шаром пилу).

Які розміри та вік найбільшого метеоритного кратера на поверхні Землі?

Найбільшим із усіх кратерів, у яких було знайдено залишки метеоритної речовини, є кратер Баррінджера (Barringer Crater) в Аризоні, США. Він являє собою поглиблення діаметром близько 1200 метрів і глибиною близько 200 метрів, що прекрасно збереглося.

Його краї височіють приблизно на 50 метрів над рівниною, що лежить навколо. Вважається, що з моменту утворення кратера край втратив 15–20 метрів висоти на гребені краю внаслідок природної ерозії.

Кратер виник близько 50 000 років тому після падіння 50-метрового метеорита, що важив 300 000 тонн і летів зі швидкістю приблизно 50 000 км/год. Вибух від падіння був аналогічний потужністю вибуху 8000 атомних бомб, аналогічних скинутої на Хіросіму.

Завдяки хорошій схоронності цей кратер – один із найвідоміших на Землі. Його часто знімають у науково-документальних фільмах, зокрема Discovery та BBC. Арізонський кратер є однією з визначних пам'яток штату Арізона. Щодня його відвідує безліч туристів.

На краю кратера розташований музей, в офіційному буклеті якого повідомляється таке:

«Хоча на Землі є більш масштабні сліди ударів, метеоритне походження цього кратера було доведено першим, і він найкраще зберіг свій первозданний вигляд».

Кратер Баррінджера був визнаний місцем, що найбільшою на Землі мірою нагадує місячний ландшафт, і саме там проходили частину підготовки всі астронавти, які мали вирушити в політ на Місяць.

Які розміри найбільшого з відомих метеоритних кратерів у Сонячній системі та де він розташований?

Найбільший відомий метеоритний кратер – Вальгалла – знаходиться на Каллісто, супутнику Юпітера. Він має яскраву центральну область діаметром близько 600 кілометрів і систему концентричних гребенів, що тягнеться на 1500 кілометрів від центру кратера.

Наскільки небезпечні астероїди?

Шкала небезпеки астероїдів, прийнята Міжнародною астрономічною спілкою, градуйована від 0 до 10 балів. Нуль отримує астероїд, орбіта якого хоч і перетинається з орбітою Землі, але не має жодних шансів на зіткнення. Десяткою відзначається астероїд, падіння якого може спричинити глобальну кліматичну катастрофу.

Серед приблизно 2000 астероїдів діаметром більше кілометра, що перетинають орбіту Землі, всі «нульові».

Чому нічне небо темне?

Якби Всесвіт був нескінченний у просторі та часі, то в будь-якому напрямку на промені зору виявилася б якась зірка. Вся поверхня нічного неба мала б бути сліпуче яскравою, подібно до поверхні Сонця. Протиріччя зазначеного твердження про те, що ми спостерігаємо насправді, називають парадоксом Ольберса (чи парадоксом Шезо – Ольберса).

Парадокс Ольберса, також відомий як парадокс темного нічного неба, є аргументом в астрофізиці та фізичній космології, який стверджує, що темрява нічного неба суперечить припущенню про нескінченний і вічний статичний Всесвіт. Темрява нічного неба – одне зі свідчень динамічного Всесвіту, такого як модель Великого Вибуху.

Цей парадокс неможливо пояснити в рамках теорії стаціонарного Всесвіту. Однак його легко усунути, якщо врахувати, що Всесвіт виник у результаті так званого Великого вибуху і що його вік становить всього 13,7 мільярда років. Найдальші об'єкти, які ми здатні побачити, знаходяться від нас на відстані не більше 13,7 мільярда світлових років, а світло від більш віддалених до нас об'єктів ще просто не встигло дійти до нас (швидкість світла, як відомо, не нескінченна і становить 300 000 кілометрів на секунду). Ось чому темне нічне небо.

Яка зірка найяскравіша?

Найяскравіша зірка нічного неба – Альфа Великого Пса, більш відома як Сіріус (грецькою – сяюча). Ця зірка спостерігається з будь-якого регіону Землі, крім найпівнічніших її областей. Знаходиться на відстані 8,6 світлових років від Сонячної системи та є однією з найближчих до Землі зірок.

Діаметр Сіріуса майже вдвічі більший за сонячний, маса його дорівнює 2,35 маси нашої зірки, температура на його поверхні становить близько 10 000 6000 градусів за Кельвіном (на видимій поверхні Сонця вона дорівнює приблизно 25 кельвінів). При цьому світність Сиріуса в XNUMX разів перевершує сонячну.

Через відносну близькість Сіріуса до нас його переміщення по небесній сфері значно помітніше, ніж в інших зірок: за останні 2000 років він змінив своє становище на небі приблизно на 44 кутові хвилини, що становить півтора діаметра Місяця в повний місяць. У своєму русі у напрямку променя зору спостерігача Сіріус наближається до нас зі швидкістю близько 8 кілометрів на секунду.

Сіріус – подвійна зірка, другим компонентом якої є білий карлик, відомий як Сіріус В. Він має значно меншу світність, а тому погано помітний поруч із сяйвом самого Сіріуса.

Як багато зірок у Всесвіті?

У 2004 році австралійські астрономи порахували всі зірки видимого Всесвіту. Для цього вони вибрали випадковий квадрат неба, виміряли його яскравість, перерахували його за яскравістю середньої зірки на кількість зірок і поширили результат на всю небесну сферу. Усього вийшло 70 секстильйонів (7 із 22 нулями) зірок. Це в 10 разів більше, ніж кількість піщин у всіх пустелях і на всіх пляжах Землі.

Яким є великий вік Всесвіту і на основі яких даних він визначений?

У 2003 році за допомогою запущеного NASA (Національним управлінням США з аеронавтики та дослідження космічного простору) космічного зонда, оснащеного спеціальною апаратурою, було проведено вимірювання температури мікрофонового мікрохвильового (реліктового) випромінювання з точністю до мільйонної частки градуса. Результати цих вимірів дозволили встановити, що вік Всесвіту становить 13,7 мільярда років і формування першого покоління зірок почалося через 200 мільйонів років після Великого вибуху.

Наскільки велика наша Галактика?

Наша Галактика (Чумацький Шлях) має складну форму, у першому наближенні її можна порівняти з гігантською сочевицею (лінзою).

Переважна частина галактичної речовини (зірок, міжзоряного газу, пилу) займає обсяг лінзоподібної форми діаметром близько 100 000 світлових років і товщиною в центральній частині близько 12000 світлових років. Інша (значно менша) частина галактичної речовини заповнює майже сферичний об'єм із радіусом близько 50 000 світлових років. Центри лінзоподібної та сферичної складових Галактики збігаються.