9 типів токсичної поведінки та як з ними впоратися

Щодня ми спілкуємося з десятками людей — це може бути родина, друзі, колеги або випадкові попутники в транспорті чи магазині. Іноді після такого спілкування залишається неприємний осад, хоча здається, що співрозмовник не сказав і не зробив нічого явно поганого. Психологи вважають, що таке відчуття виникає, коли ми стикаємося з людьми, схильними до так званої «токсичної поведінки».

Ця стаття розповідає про види токсичної поведінки, можливі причини такої поведінки та про те, як зберегти спокій і врівноваженість у спілкуванні з людьми, які поводяться подібним чином.

1. Образливість

Надмірна образливість іноді сприймається як ознака тонкої душевної організації або боязкої чутливості. Насправді ж звичка ображатися на кожне слово й сприймати навіть найневинніший жарт як особисту образу найчастіше є способом маніпуляції оточенням. Така людина наче змушує інших відчувати провину й робити для неї винятки.

Причина такої поведінки зазвичай криється в заниженій самооцінці та бажанні вирізнятися серед інших, нічого суттєвого для цього не роблячи.

2. Накопичення негативу

Люди цього типу за будь-яких обставин примудряються бачити лише негативні сторони. Їхнє вічне невдоволення та похмурість поступово викликають у навколишніх роздратування, змішане з почуттям провини (бо начебто їм справді зле). Цим «негативісти» часто користуються: їм здається, що оточення зобов’язане приділяти їм підвищену увагу й поводитися з ними особливо м’яко. При цьому вони самі не замислюються, як їхні постійні розмови про те, що «все погано», псують іншим настрій.

3. Самозахоплення

Якщо людина тільки й робить, що вихваляє себе, спілкуватися з нею стає дуже складно — навіть якщо вона справді успішна й талановита. Самозакоханий співрозмовник абсолютно не цікавиться нічим, окрім власної персони: він не помічає інших, нічого про них не знає й не виявляє зацікавленості.

Прямої шкоди іншим така поведінка може й не завдавати, але мало хто добровільно захоче постійно контактувати з відвертим егоїстом. У результаті зосереджена на собі людина часто залишається в соціальному вакуумі.

4. Позиція жертви

На перший погляд людина з думками «я — жертва» виглядає безпечною й навіть такою, що заслуговує на співчуття. Їй щиро здається, що оточення несправедливе, а життя й обставини надмірно жорстокі. Від співрозмовників вона чекає лише співчуття й підтвердження своєї правоти. На практиці така позиція жертви виявляється дуже зручною: вона дозволяє виправдати будь-які помилки, небажання ухвалювати рішення та навіть негідні вчинки.

Спілкуватися з вічною «жертвою» непросто: будь-які спроби втішити чи реально допомогти викликають у неї спротив, а слова про те, що «все не так уже й погано», наштовхуються на агресивні звинувачення в черствості.

5. Балакучість

Надто балакуча людина може бути ерудованою, дотепною й розповідати багато цікавого, але спілкування з нею все одно швидко виснажує. Проблема в тому, що балакун веде монолог, а не діалог. Йому, по суті, байдуже, що думає й відчуває співрозмовник, який у нього досвід або чи є в нього час слухати.

Рано чи пізно ви починаєте відчувати себе не живим учасником розмови, а пасивним слухачем чужої промови. Це прикро й виснажує — навіть якщо ви за натурою терплячий слухач.

6. Відсутність самоконтролю

Погане самопочуття, втома або стрес можуть трапитися з кожним, але зривати злість на оточуючих неприпустимо. Люди, які не вміють себе контролювати, неприємні в спілкуванні: від них можна очікувати грубощів, спалаху гніву або істерики будь-якої миті. У результаті навколишні змушені постійно бути напоготові, що негативно впливає і на їхнє самопочуття, і на стосунки загалом.

Буває й так, що людина свідомо не хоче себе стримувати, видаючи свої спалахи за «яскраву індивідуальність». Але з боку такі витівки виглядають як елементарне невиховання. Та й вибачення на кшталт «вибач, я зірвався» швидко перестають діяти, якщо подібні сцени трапляються занадто часто.

7. Надмірний перфекціонізм

Болісне прагнення до ідеального порядку — одна з найнеприємніших рис характеру для оточення. Перфекціоніста важко зрозуміти, особливо коли його вимогливість поширюється на дрібниці (як саме мити посуд, складати речі, одягатися тощо). Ще важче миритися з безкінечними прискіпуваннями.

Така людина не здатна прийняти той факт, що в інших може бути свій стиль життя — вона впевнена, що її ідеали важливіші за комфорт інших і навіть вищі за елементарну ввічливість. Спілкування з непримиренним перфекціоністом залишає по собі почуття образи через постійні несправедливі оцінки та втому від безкінечного „виправлення помилок“.

8. Нездатність співчувати

Більшість дорослих людей розуміють, що радіти чужим нещастям або відкрито насміхатися з чиїхось недоліків — неприйнятно. Ті, хто цього не усвідомлює, справляють вкрай відразливе враження. Демонстративна черствість сприймається оточенням як непередбачуваність і навіть небезпека.

Відкрита відсутність співчуття часто поєднується з незрілістю мислення та низьким емоційним інтелектом. До того ж кожен випадок нетактовності неминуче викликає негативну реакцію оточуючих, що загрожує конфліктами.

Не дивно, що контакти з людиною, якій начисто бракує емпатії, намагаються звести до мінімуму.

9. Пошук схвалення

Невпевненість у собі змушує деяких людей постійно шукати похвалу з боку. Спілкуватися з такою людиною складно з кількох причин. По-перше, вона, як і всі, не ідеальна й теж робить помилки, але зовсім не терпить навіть м’якої критики. По-друге, постійні спроби здобути схвалення від оточення забирають купу часу й енергії в усіх, хто поруч.

Людина, яка жадає похвали, вимагає до себе підвищеної уваги, але замість співчуття й приязні зазвичай викликає в співрозмовників лише роздратування й ніяковість.

Як захистити себе під час спілкування з токсичними людьми

У більшості випадків корінь «токсичної» поведінки — занижена самооцінка та внутрішні комплекси. Людина, яка не вміє спілкуватися здоровим способом, часто намагається самоствердитися за рахунок інших. Після контакту з нею в співрозмовників псується настрій, падає самооцінка або з’являється відчуття втоми. Особливо важко, якщо повністю уникнути такого спілкування неможливо — наприклад, коли «токсичною» виявляється ваша колега чи родич. Постійний стрес від вимушених конфліктів і негативних емоцій поступово підриває здоров’я й психіку. То як діяти в такій ситуації?

• По-перше, подбайте про свій емоційний стан. Визнайте, що ви не можете змінити поведінку іншої людини лише силою переконань. Марно сперечатися чи доводити токсичному співрозмовнику, що він не правий — це лише погіршить конфлікт. Натомість зосередьтеся на власному спокої: за потреби робіть паузи в розмові, дихайте глибше або перемикайтеся на нейтральні теми.
• По-друге, спробуйте поглянути на ситуацію з психологічної або медичної точки зору. Деякі прояви «токсичності» можуть бути пов’язані з особистими проблемами людини або навіть з розладами. Наприклад, патологічна тяга до порядку буває симптомом обсесивно-компульсивного розладу, болісна образливість зустрічається при тривожних розладах, а нескінченна балакучість — один із можливих проявів синдрому дефіциту уваги. Розуміючи, що джерело такої поведінки — не злий умисел, а, можливо, проблема, що виходить за межі вашого спілкування, ви не будете сприймати нападки особисто.
• По-третє, мінімізуйте контакти, які вам неприємні. «Токсичні» люди зазвичай так ставляться до всіх, а не лише до вас, тому немає сенсу звинувачувати себе у складних стосунках. Якщо вам доводиться спілкуватися з такою людиною, намагайтеся скоротити взаємодію до необхідного мінімуму. За можливості уникайте ситуацій, у яких токсичний знайомий може вас зачепити, і не бійтеся впевнено сказати «ні», коли він намагається порушити ваші кордони. Пам’ятайте: ваша душевна рівновага й здоров’я завжди важливіші, і ви маєте право обмежувати спілкування, яке вам шкодить.

Токсичні люди трапляються всім. Але ваше завдання — не рятувати їх, а зберігати себе. Спокій, чіткі межі й усвідомленість — найкраще, що можна протиставити руйнівному впливу.