
Марс — одна з найзагадковіших і найпривабливіших планет Сонячної системи. Його називають Червоною планетою через його іржавий колір, спричинений оксидом заліза на поверхні. Марс є четвертою планетою від Сонця і другою за розміром після Меркурія. Його діаметр становить близько 6800 км, що приблизно вдвічі менше, ніж у Землі. Марс має 2 невеликих супутники — Фобос і Деймос, які схожі на астероїди.
Людство завжди цікавилося Марсом, оскільки це найближча до Землі планета, на якій потенційно може існувати життя. Марс був відомий ще давнім цивілізаціям, які спостерігали за ним неозброєним оком і давали йому різні імена. З часом астрономи вдосконалювали свої інструменти та методи дослідження Марса, відкриваючи все більше його секретів. У цій статті ми розповімо про те, як відбувалося відкриття та вивчення Марса з давнини до наших днів.
Відкриття планети Марс
Освіта та вік планети Марс
За сучасними науковими даними, планета Марс утворилася приблизно 4,6 мільярда років тому внаслідок стиснення космічного пилу та газу навколо Сонця. Цей процес називається акрецією і він призвів до формування всіх планет Сонячної системи.
Марс, як і Земля, зазнавав безліч зіткнень з іншими тілами, які впливали на його форму, структуру і клімат. Одне з таких зіткнень, яке відбулося приблизно 4,1 мільярда років тому, створило величезний кратер Бореаліс, який займає майже половину північної півкулі Марса. Ще одне зіткнення, яке сталося приблизно 4 мільярди років тому, спричинило викид вулканічного матеріалу, який утворив найвищу гору в Сонячній системі — Олімп. Її висота сягає 22 км, що втричі більше, ніж у Евересту.
Походження назви планети Марс
Планета Марс отримала свою назву на честь римського бога війни, оскільки її червоний колір асоціювався з кров'ю та битвами. Давні греки називали цю планету Аресом, за іменем свого бога війни. Інші народи також давали Марсу різні імена, пов'язані з його кольором або характером. Наприклад, єгиптяни називали його Гер-дешер, що означає «червоний», вавилоняни — Нергал, що означає «бог вогню і руйнування», індуси — Ангарака, що означає «вогненний», китайці — Хуохсін, що означає «вогняна зірка».
Дата першого телескопічного спостереження Марса
Перше телескопічне спостереження Марса було зроблено італійським астрономом Галілео Галілеєм у 1610 році. Він використовував свій саморобний телескоп, який дозволяв збільшувати об'єкти в 20 разів. Галілей помітив, що Марс має фази, як і Місяць, тобто змінює свою форму в залежності від положення відносно Сонця і Землі.
Орбітальне положення планети Марс
Планета Марс знаходиться на відстані близько 228 мільйонів кілометрів від Сонця і має середню орбітальну швидкість близько 24 км/с. Її орбіта має форму еліпса, тому відстань між Марсом і Сонцем змінюється протягом року. Мінімальна відстань, яка називається перигелієм, становить близько 207 мільйонів кілометрів, а максимальна, яка називається афелієм, становить близько 249 мільйонів кілометрів. Орбітальний період Марса, тобто час, за який він здійснює один оберт навколо Сонця, дорівнює 687 земним дням, що складає майже два земних роки.
Видимість планети Марс у нічному небі
Планета Марс є одним з найяскравіших об'єктів у нічному небі. Її видимість залежить від її положення відносно Землі та Сонця. Коли Марс знаходиться на протилежному боці від Сонця, він досягає свого максимального блиску і називається опозиційним Марсом. У цей час він видно всю ніч і має жовто-оранжевий колір. Коли Марс знаходиться на одному боці з Сонцем, він називається кон'юнкційним Марсом і майже не видно, оскільки він зливається з сонячним світлом. У цей час він має блідо-рожевий колір. Опозиція Марса відбувається приблизно раз на 26 місяців, а кон'юнкція – приблизно раз на 15 місяців.

Дослідження Марса у 17–18 століттях
Перші телескопічні спостереження Марса в давнину і середньовіччі
Хоча Марс був відомий давнім цивілізаціям, його телескопічні спостереження почалися лише в 17-му столітті, коли був винайдений телескоп. До цього астрономи спостерігали за Марсом неозброєним оком і записували його рух по зоряному небу. Вони складали каталоги та таблиці положення Марса, які використовувалися для астрології та календаря. Наприклад, давні вавилоняни спостерігали за Марсом з 7 століття до нашої ери і створили першу математичну модель його руху.
Давні греки, такі як Птолемей, Арістотель і Гіппарх, також вивчали Марс і намагалися пояснити його ретроградний рух, тобто зворотний рух по зоряному небу. Вони припускали, що Марс рухається по маленьких колах, які називалися епіциклами, навколо великих кіл, які називалися деферентами, які у свою чергу оберталися навколо Землі. Ця модель називалася геоцентричною і вона домінувала в астрономії до 16-го століття.
Відкриття Галілео Галілея
Першим астрономом, який використовував телескоп для спостереження за Марсом, був Галілео Галілей. Він зробив своє перше спостереження у 1610 році та зазначив, що Марс має фази, як і Місяць. Це було важливе відкриття, оскільки воно підтверджувало геліоцентричну модель Сонячної системи, запропоновану Миколаєм Коперником, у якій планети обертаються навколо Сонця, а не Землі.
Галілей також намагався виміряти розмір і відстань Марса, але його результати були неточними через низьку якість його телескопа і складність визначення паралаксу, тобто кутового зміщення планети при спостереженні з різних точок Землі. Галілей продовжував спостерігати за Марсом до 1638 року, коли він втратив зір.
Відкриття інших астрономів (Ян Гевелій, Джованні Кассіні)
Після Галілея інші астрономи також використовували телескопи для дослідження Марса і зробили нові відкриття. Наприклад, голландський астроном Ян Гевелій у 1659 році зробив першу детальну карту Марса, на якій він позначив темні і світлі області на поверхні планети. Він також дав їм назви, пов'язані з географією Землі, такі як Аравія, Лівія, Сирія та ін. Він також виміряв період обертання Марса навколо своєї осі, який становить 24 години 37 хвилин і 22 секунди. Це значення дуже близьке до сучасного, яке дорівнює 24 годинам 37 хвилинам і 23 секундам.
Ще одним важливим астрономом, який вивчав Марс, був італієць Джованні Кассіні. Він у 1666 році виявив, що Марс має нахил осі обертання, який становить близько 25 градусів. Це означає, що Марс має сезони, як і Земля, але вони довші через більший орбітальний період. Кассіні також визначив відстань між Марсом і Землею за допомогою паралаксу і отримав значення близько 140 мільйонів кілометрів, що вдвічі більше, ніж у Галілея.

Дослідження Марса у 19 столітті
Відкриття марсіанських супутників
Одним з найважливіших відкриттів в історії вивчення Марса було відкриття його двох супутників — Фобоса і Деймоса. Це відкриття зробив американський астроном Асаф Холл у 1877 році за допомогою 66-сантиметрового рефрактора, який знаходився у Вашингтонській обсерваторії.
Холл шукав супутники Марса після того, як французький астроном Каміль Фламмаріон припустив, що вони можуть існувати. Холл назвав супутники на честь синів Марса у грецькій міфології — Фобоса, бога страху, і Деймоса, бога жаху.
Фобос є найближчим до Марса супутником, його відстань від планети становить близько 6000 км, а його діаметр — близько 22 км. Деймос знаходиться далі від Марса, його відстань від планети становить близько 20000 км, а його діаметр — близько 12 км. Обидва супутники мають неправильну форму і схожі на астероїди. Вони обертаються навколо Марса швидше, ніж планета навколо своєї осі, тому вони сходять і заходять на небі два рази на добу.
Виявлення каналів на Марсі
Ще одним знаменитим відкриттям у 19 столітті було виявлення каналів на Марсі. Це відкриття зробив італійський астроном Джованні Скіапареллі у 1877 році, коли він спостерігав за Марсом під час його опозиції. Скіапареллі побачив на поверхні Марса тонкі лінії, які він назвав «каналі» (італ. canali), що означає «жолобки» або «струмки». Він припустив, що це можуть бути природні або штучні водні потоки, які свідчать про наявність життя на планеті.
Скіапареллі склав карту Марса, на якій позначив близько 40 каналів, давши їм імена, пов'язані з міфологією і історією, такі як Ганг, Ніл, Фараон, Ерідан тощо.
Його відкриття викликало великий інтерес і суперечки у науковому світі. Багато астрономів намагалися підтвердити або спростувати існування каналів на Марсі, але не всі могли побачити їх через низьку роздільну здатність своїх телескопів або атмосферні перешкоди.
Одним з найвідоміших прихильників теорії каналів був американський астроном Персіваль Лоуелл, який у 1894 році заснував свою власну обсерваторію в Аризоні, спеціально для вивчення Марса. Він спостерігав за Марсом протягом 15 років і намалював понад 500 каналів, які він вважав доказом існування розвиненої цивілізації на планеті. Він також написав кілька книг, у яких описував свої теорії і фантазії про марсіан, які будували канали для зрошення своїх засушливих земель. Його книги стали популярними і надихнули багатьох письменників наукової фантастики, таких як Герберт Веллс, Рей Бредбері, Артур Кларк та інші.
Однак у 20 столітті теорія каналів на Марсі була спростована за допомогою більш досконалих телескопів і космічних апаратів, які не виявили жодних слідів води або життя на планеті. З'ясувалося, що канали були ілюзією, спричиненою оптичними викривленнями, психологічними факторами і браком знань про рельєф Марса. Насправді на поверхні Марса є лише природні форми рельєфу, такі як долини, русла, хребти і вулкани, які можуть створювати враження лінійних структур при низькій роздільній здатності.
Публікація першої карти Марса
У 1877 році, у тому ж році, коли Скіапареллі виявив канали на Марсі, була опублікована перша карта Марса, заснована на телескопічних спостереженнях. Цю карту склав французький астроном Каміль Фламмаріон, який був прихильником теорії каналів і життя на Марсі. Він використовував дані, отримані від Скіапареллі та інших астрономів, і намалював карту, на якій показав розташування каналів, морів, континентів і островів на Марсі. Він також дав їм імена, пов'язані з міфологією, історією і літературою, такі як Атлантида, Едем, Утопія, Ельдорадо тощо.
Його карта була широко розповсюджена і вплинула на громадську думку про Марс. Однак його карта також була неточною і фантастичною, оскільки він не враховував реальний рельєф і клімат планети. Наприклад, він зображував на Марсі великі водні простори, яких насправді немає, і надавав їм кольори, які не відповідали дійсності. Його карта незабаром була спростована більш точними картами, складеними іншими астрономами, такими як Ежен Мішель Антоніаді, Едвард Емерсон Барнард і Вільям Уоллес Кемпбелл.
Інші відкриття астрономів
Наприкінці 19 століття та на початку 20 століття астрономи продовжували вивчати Марс і робити нові відкриття. Наприклад, у 1892 році американський астроном Вільям Генрі Пікерінг виявив, що Марс має атмосферу, яка складається переважно з вуглекислого газу. Він також виміряв атмосферний тиск на Марсі, який становить близько 6 мілібар, що в 160 разів менше, ніж на Землі.
У 1909 році американський астроном Карл Ламонт виявив, що Марс має полярні шапки, які змінюють свій розмір в залежності від сезону. Він припустив, що вони складаються з льоду і снігу, але пізніше було встановлено, що вони також містять сухий лід, тобто замерзлий вуглекислий газ.
У 1911 році американський астроном Вінелло Слейфер виявив, що Марс має власне магнітне поле, яке, однак, дуже слабке і нездатне захистити планету від сонячного вітру.
У 1924 році американський астроном Джон Адам Флемінг виявив, що Марс випромінює радіохвилі, які можуть бути зареєстровані на Землі. Він припустив, що це може бути пов'язано з електричною активністю в атмосфері Марса або з можливими сигналами від марсіанської цивілізації. Однак пізніше було з'ясовано, що радіохвилі походять від теплового випромінювання поверхні Марса і не несуть жодної інформації.

Дослідження Марса у 20 столітті
Дослідження Марса за допомогою спектрометра
У 20 столітті астрономи почали використовувати нові методи і інструменти для дослідження Марса, які дозволяли отримувати більш точну і детальну інформацію про планету. Одним з таких інструментів був спектрометр, який вимірює спектр світла, відбитого або випроміненого об'єктом. Спектр світла містить інформацію про хімічний склад, температуру, тиск та інші властивості об'єкта.
За допомогою спектрометра астрономи змогли визначити, що на Марсі немає вільного кисню, води чи органічних речовин, що свідчить про його непридатність для життя. Вони також змогли виявити на Марсі такі елементи, як залізо, магній, алюміній, кремній, кальцій, натрій та інші.
Астрономи також виявили, що на Марсі є озоновий шар, який поглинає ультрафіолетове випромінювання Сонця, але він дуже тонкий і неефективний.
Спектрометрія також дозволила вивчити динаміку атмосфери Марса, її температуру, тиск, вітри, хмари, пилові бурі та інші явища.
Перші спроби досягти Марса
У 20 столітті не тільки астрономи, але й вчені, інженери та дослідники стали цікавитися Марсом і намагалися досягти його за допомогою космічних апаратів. Перші спроби були зроблені у 1960-х роках, коли Радянський Союз і Сполучені Штати Америки запустили кілька міжпланетних станцій, які мали долетіти до Марса і зробити його фотографії, вимірювання та аналізи. Однак більшість цих місій закінчилися невдачею через різні технічні проблеми, такі як поломки, втрата зв'язку, відхилення від курсу тощо.
Наприклад, з 10 радянських міжпланетних станцій, запущених у період з 1960 по 1964 рік, тільки одна, Марс-1, змогла вийти на траєкторію польоту до Марса, але втратила зв'язок із Землею на відстані 106 мільйонів кілометрів від планети.
З 7 американських міжпланетних станцій, запущених у період з 1964 по 1969 рік, тільки дві, Mariner 4 і Mariner 6, змогли дістатися до Марса і зробити його знімки, але вони були низької якості і не дали багато інформації про планету.

Американська міжпланетна станція Mariner 4 | wikipedia.org
Перша успішна місія на Марс
Першою успішною місією на Марс стала американська міжпланетна станція Mariner 7, запущена 27 березня 1969 року і досягла Марса 5 серпня 1969 року. Вона зробила 126 знімків поверхні Марса, які показали його кратери, хребти, долини і полярні шапки. Було також виміряно температуру, тиск, щільність і склад атмосфери Марса, а також виявлено наявність водяної пари і вуглекислого газу в ній.
Ця місія визначила масу, радіус і гравітацію Марса, а також його магнітне поле і радіовипромінювання. Її дані допомогли уточнити знання про Марс і спростували деякі міфи і фантазії про планету. Наприклад, вона показала, що на Марсі немає каналів, морів, рослинності чи живих істот, а тільки суха, холодна і безжиттєва пустеля. Вона також показала, що Марс не схожий на Землю, а швидше на Місяць, оскільки він має багато кратерів від метеоритів і не має глобального магнітного поля.
Місія Mariner 7 стала важливим кроком у дослідженні Марса і підготувала шлях для більш складних і просунутих місій у майбутньому.

Американська міжпланетна станція Mariner 7 | wikipedia.org
Дослідження Марса за допомогою автоматичних міжпланетних станцій
У 1970-х роках почалася нова ера в дослідженні Марса, коли були запущені перші автоматичні міжпланетні станції, які не тільки летіли повз Марса, але й входили на його орбіту і сідали на його поверхню. Ці станції дозволили отримати більш детальні та якісні знімки Марса, а також провести різні наукові експерименти і дослідження.
Серед цих станцій були радянські Марс-2, Марс-3, Марс-5, Марс-6 і Марс-7, американські Mariner 9, Viking 1, Viking 2 та інші. Вони зробили безліч відкриттів і досягнень, про які ми розповімо далі.
Радянські станції Марс-2 і Марс-3
Марс-2 і Марс-3 стали першими станціями, які досягли орбіти Марса у 1971 році. Вони зробили понад 60 знімків поверхні Марса, які показали його рельєф, геологію, клімат і атмосферу. Вони також запустили посадочні модулі, які стали першими об'єктами, що досягли поверхні Марса.
Однак Марс-2 втратив зв'язок під час посадки і розбився, а Марс-3 пропрацював на поверхні Марса лише 20 секунд, перш ніж втратити зв'язок. Вони не змогли передати жодних даних з поверхні Марса, крім одного нечіткого зображення.

Радянська автоматична міжпланетна станція Марс-3 | wikimedia.org
Американська автоматична міжпланетна станція Mariner 9
Mariner 9 стала першою американською станцією, яка досягла орбіти Марса у 1971 році. Він зробив понад 7000 знімків поверхні Марса, які показали його різноманітність і складність.
На його знімках видно величезні вулканічні утворення (такі як вулкан Олімп — найбільший з вулканів, виявлених у Сонячній системі) і каньйони (включаючи долини Марінера — гігантську систему каньйонів завдовжки понад 4000 кілометрів, названу на честь наукових досягнень цієї міжпланетної станції). На знімках також видно русла висохлих річок, кратери, ознаки вітрової та водної ерозії і зсувів, погодні фронти, туман і ще багато цікавих деталей.
Mariner 9 також вивчив атмосферу Марса, її склад, температуру, тиск, хмари, пилові бурі тощо. Було виявлено, що на Марсі є два типи полярних шапок: постійні, які складаються з сухого льоду, і сезонні, які складаються з водяного льоду і снігу.

Американська автоматична міжпланетна станція Mariner 9 | wikimedia.org
Програма «Вікінг»
Ця космічна програма включала запуск двох однакових американських апаратів Viking 1 і Viking 2. Вони стали найуспішнішими і найпросунутішими космічними станціями, які досягли орбіти і поверхні Марса у 1976 році. Вони зробили понад 50000 знімків поверхні Марса, які показали його детальну картину і кольори. Вони вперше передали з поверхні Марса кольорові фотографії високої якості. На них видно пустельну місцевість з червонуватим ґрунтом, усіяною камінням. Небо було рожевим через світло, розсіяне червоними частинками пилу в атмосфері.
Viking 1 і Viking 2 також запустили посадочні модулі, які стали першими об'єктами, які успішно сіли на поверхню Марса і пропрацювали на ній кілька років. Вони передали з поверхні Марса понад 1400 знімків, які показали його ландшафт, рослинність, погоду тощо.
Ці апарати провели кілька наукових експериментів, зокрема пошук життя на Марсі. Вони виміряли хімічний склад ґрунту, повітря і води на Марсі, а також виявили наявність органічних молекул, але не змогли знайти жодних ознак живих організмів. Було вивчено сейсмічну активність, магнітне поле, радіацію тощо.
Viking 1 і Viking 2 значно розширили знання про Марс і стимулювали подальші дослідження планети.

Американський астроном Карл Саган біля макету спускного апарату Viking | wikimedia.org
Дослідження Марса у 21 столітті
Дослідження Марса за допомогою марсоходів
Наприкінці 20 століття та на початку 21 століття дослідження Марса досягло нового рівня, коли були запущені перші марсоходи, які могли пересуватися по поверхні Марса і досліджувати різні місця і об'єкти. Ці марсоходи були оснащені різними науковими інструментами, такими як камери, спектрометри, лазери, свердла, мікроскопи тощо. Вони також могли спілкуватися із Землею і передавати свої дані і зображення.
Серед цих марсоходів були американські Spirit, Opportunity, Curiosity, Perseverance та інші. Вони зробили безліч відкриттів і досягнень, про які ми коротко зараз розповімо.
Марсоходи Spirit і Opportunity
Spirit і Opportunity стали першими американськими марсоходами, які досягли поверхні Марса у 2004 році. Вони приземлилися в різних місцях на Марсі і досліджували їх протягом кількох років. Вони зробили понад 300000 знімків поверхні Марса, які показали його різноманітність ландшафту.
Марсоходи виявили на Марсі сліди води, мінералів, метеоритів, вулканічної активності та іншого. Вони вивчили клімат, погоду, магнітне поле і радіацію на Марсі. Вони також зібрали і проаналізували зразки ґрунту і скель на Марсі, а також провели кілька наукових експериментів.
Spirit і Opportunity — марсоходи однієї моделі. Вони працювали набагато довше, ніж планувалося, завдяки очищенню сонячних батарей природним вітром Марса. Ці марсоходи значно збільшили знання про Марс і стали найдовговічнішими і найуспішнішими марсоходами в історії.
1 травня 2009 року марсохід Spirit застряг у піщаній дюні. Це була не перша така ситуація з роверами і протягом наступних восьми місяців велися роботи з його звільнення. 26 січня 2010 року NASA оголосило, що звільненню марсохода перешкоджає його розташування у м'якому ґрунті. До 22 березня 2010 року ровер продовжували використовувати як стаціонарну платформу, після чого спілкування з ним припинилося. 24 травня 2011 року NASA оголосило, що зусилля відновити контакт з ровером не принесли результатів, він мовчав. Прощання з марсоходом Spirit відбулося у штаб-квартирі NASA і транслювалося на NASA TV. Spirit пропрацював на Марсі 6 років і 2 місяці, що в 21,6 рази більше, ніж було заплановано.
Марсохід Opportunity за час свого перебування на Марсі проїхав понад 45 кілометрів, весь цей час отримуючи енергію тільки від сонячних батарей. 12 червня 2018 року марсохід перейшов у сплячий режим через тривалу і потужну пилову бурю, яка перешкоджала надходженню світла на сонячні батареї. Відтоді на зв'язок він більше не виходив. 13 лютого 2019 року NASA офіційно оголосило про завершення місії марсохода. Opportunity пропрацював на Марсі 14 років і 8 місяців, в 55 разів перевищивши запланований термін служби.

Марсохід Spirit або Opportunity | wikimedia.org
Марсохід Curiosity
Curiosity став найбільшим і найскладнішим американським марсоходом, який досяг поверхні Марса у 2012 році. Він приземлився у кратері Гейл і досліджує його досі. Він зробив понад 500000 знімків поверхні Марса, які показали його детальну картину і кольори.
Curiosity є автономною хімічною лабораторією, у кілька разів більшим і важчим за попередні марсоходи. Він виявив на Марсі сліди органічних молекул, які можуть бути пов'язані з походженням життя. Він також виміряв хімічний склад, температуру, тиск, вологість та інші параметри атмосфери Марса. Він вивчив геологію, геохімію, мінералогію, гідрологію тощо. Марсохід зібрав і проаналізував зразки ґрунту і скель на Марсі, а також провів кілька наукових експериментів.
Curiosity став першим марсоходом, який зробив автопортрет (селфі) на Марсі, а також першим марсоходом, який зробив звуковий запис на Марсі. Він продовжує досліджувати Марс і передавати свої дані і зображення на Землю.

Автопортрет, зроблений камерою марсохода Curiosity | wikimedia.org

Моделі всіх успішних марсоходів у порівнянні: Sojourner (найменший), Spirit/Opportunity (середній), Curiosity (найбільший) | wikimedia.org
Марсохід Perseverance
Perseverance став найновішим і найсучаснішим американським марсоходом, який досяг поверхні Марса у 2021 році. Він приземлився у кратері Єзеро і досліджує його зараз. Він зробив безліч знімків поверхні Марса і провів операції з розвідки місцевості. Станом на січень 2024 року марсохід подолав понад 40 км.
Perseverance став першим марсоходом, який привіз на Марс вертоліт Ingenuity, який став першим літальним апаратом, який здійснив політ на іншій планеті. Він також став першим марсоходом, який зробив відеозапис на Марсі, а також першим марсоходом, який зробив звуковий запис вітру на Марсі. Він продовжує досліджувати Марс і передавати свої дані і зображення на Землю.

Марсохід Perseverance в Лабораторії реактивного руху NASA у Пасадені, штат Каліфорнія | wikimedia.org
Дослідження Марса за допомогою орбітальних станцій
У 21 столітті дослідження Марса також триває за допомогою орбітальних станцій, які облітають Марс і роблять його знімки, вимірювання та аналізи. Ці станції дозволяють отримати глобальну і динамічну картину Марса, а також підтримувати зв'язок з марсоходами і вертольотами на поверхні планети. Серед цих станцій можна виділити такі:
- американські: 2001 Mars Odyssey, Mars Reconnaissance Orbiter (MRO), Mars Atmosphere and Volatile Evolution (MAVEN);
- європейські: Mars Express, ExoMars Trace Gas Orbiter;
- індійська: Mars Orbiter Mission;
- еміратська: Emirates Mars Mission;
- китайська: Tianwen-1.
Вони зробили безліч відкриттів і досягнень, і зараз ми коротко розповімо про деякі з них.
Орбітальна станція «2001 Mars Odyssey»
«2001 Mars Odyssey» стала першою американською орбітальною станцією, яка досягла орбіти Марса у 2001 році. Він зробив понад 300000 знімків поверхні Марса, які показали його топографію, мінералогію, термальну інерцію тощо.
Станція виявила на Марсі сліди води, льоду, гідроксилу і перекису водню. Вона також виміряла радіацію, магнітне поле і плазму на Марсі.
«2001 Mars Odyssey» продовжує працювати на орбіті Марса і передавати свої дані і зображення на Землю. За оцінками, у нього буде достатньо палива для роботи до кінця 2025 року.

Орбітальна станція «2001 Mars Odyssey» | wikimedia.org
Орбітальна станція «Mars Reconnaissance Orbiter»
«Mars Reconnaissance Orbiter» став найпотужнішим і найпросунутішим американським орбітальним апаратом, який досяг орбіти Марса у 2006 році. Він зробив понад 50 мільйонів знімків поверхні Марса, які показали його детальну картину. Цей орбітальний апарат містить цілий ряд наукових приладів, таких як камери, спектрометри, радари, які використовуються для аналізу рельєфу, стратиграфії, мінералів і льоду на Марсі.
Дослідження погоди і поверхні Марса, пошук можливих місць посадки і нова телекомунікаційна система цієї станції відкривають шлях для майбутніх космічних апаратів.
Телекомунікаційна система Mars Reconnaissance Orbiter передає на Землю даних більше, ніж усі попередні міжпланетні апарати разом узяті, і може слугувати як потужний орбітальний ретранслятор для інших дослідницьких програм.

Орбітальна станція «Mars Reconnaissance Orbiter» | wikimedia.orgп>
Орбітальна станція «Mars Express»
«Mars Express» стала першою європейською орбітальною станцією, яка досягла орбіти Марса у 2003 році. Він зробив понад 10 мільйонів знімків поверхні Марса, які показали його рельєф, геологію, мінералогію тощо.
З його допомогою вперше одночасно виміряно вміст і побудовано карти розподілу водяної пари і озону в атмосфері. Виявлено нічне свічення оксиду азоту, відоме на Венері, але не спостережуване раніше на Марсі. Відкрито найдрібніші аерозольні частинки, що заповнюють атмосферу планети до висот 70–100 км. Вперше було виявлено водяний лід у південній полярній шапці наприкінці марсіанського літа.
«Mars Express» виявив в атмосфері Марса метан, що може свідчити про наявність життя на планеті (метан не може довго залишатися в марсіанській атмосфері, отже, його запаси поповнюються або в результаті життєдіяльності мікроорганізмів, або внаслідок геологічної активності).
Орбітальна станція виявила щільні хмари з сухого льоду, які відкидають тінь на поверхню планети і навіть впливають на її клімат.

Орбітальна станція «Mars Express» під час тестування на Землі | flickr.com

Орбітальна станція «Mars Express» у космосі | wikipedia.orgп>
Перспективи освоєння Марса
Освоєння Марса — це довгострокове і масштабне завдання, яке вимагає великих зусиль, ресурсів і технологій. Освоєння Марса передбачає не тільки відправку людей на Марс, але й створення на цій планеті постійних баз, колоній і цивілізації. Освоєння Марса має різні мотиви, такі як наукові, економічні, політичні, культурні тощо. Освоєння Марса також стикається з різними проблемами і ризиками, такими як технічні, фінансові, юридичні тощо.
Наразі освоєння Марса є однією з головних цілей і завдань багатьох країн і організацій, які розробляють і реалізують різні плани і проекти, спрямовані на досягнення цієї мети. Серед цих планів і проектів можна виділити такі наймасштабніші.
NASA
NASA — це американське космічне агентство, яке має довгу історію дослідження і освоєння Марса. NASA запустило безліч космічних апаратів, марсоходів і вертольотів на Марс, які зробили безліч відкриттів і досягнень. NASA також розробляє і готує нові місії на Марс, які будуть спрямовані на подальше вивчення планети, а також на підготовку до відправки перших людей на Марс.
NASA планує відправити перших астронавтів на Марс у 2030-х роках, а також створити на Марсі постійну базу, яка служитиме плацдармом для подальшого освоєння планети. NASA також співпрацює з іншими країнами і організаціями, такими як Європейське космічне агентство (ESA), Канадське космічне агентство (CSA), Російське космічне агентство (Роскосмос) та інші, в рамках міжнародного співробітництва з дослідження і освоєння Марса.
SpaceX
SpaceX — це американська приватна космічна компанія, яка має великі амбіції і плани з освоєння Марса. SpaceX розробляє і будує свої власні ракети, космічні кораблі і супутники, які можуть доставляти людей і вантажі на Марс, а також повертатися назад на Землю.
SpaceX розробляє і тестує свій супертяжкий ракетний комплекс Starship, який має стати основним засобом для освоєння Марса. SpaceX планує відправити перші безпілотні місії на Марс у 2024 році, а також перші пілотовані місії на Марс у 2026 році. Компанія також планує створити на Марсі велику колонію, яка буде налічувати мільйони жителів і яка буде незалежною від Землі.
SpaceX співпрацює з NASA та іншими організаціями, такими як Японське аерокосмічне дослідницьке агентство (JAXA), Австралійське космічне агентство (ASA), в рамках комерційного і наукового співробітництва з дослідження і освоєння Марса.