Смугастий тюлень, крачка-інка, рівнинна віскача, мантела Барона, великі планери: найнезвичайніші тварини

На нашій планеті мешкає безліч істот, про існування яких більшість людей навіть не підозрює. Деякі з них вражають зовнішністю, інші — поведінкою, а треті й узагалі виглядають як герої фантастичних фільмів.

У цій серії ми продовжуємо знайомити вас із найнезвичнішими мешканцями дикої природи — рідкісними, дивовижними й часто маловідомими тваринами з усіх куточків Землі. Сьогодні на вас чекає зустріч з новими представниками фауни, особливості та спосіб життя яких продовжують дивувати навіть досвідчених зоологів.

Смугастий тюлень

Смугастий тюлень або крилатка — рідкісний вид тюленів, що отримав свою назву завдяки своєрідному забарвленню. Дорослі самці мають дуже контрастне забарвлення — загальний темний, майже чорний фон з білими смугами, що охоплюють тіло в кількох місцях. Самки мають подібний тип забарвлення, але менш контрастний: загальний фон у них світліший, а смуги іноді зливаються й часто майже непомітні.

Смугасті тюлені поширені в арктичних і субарктичних районах Тихого океану, а саме в Беринговому й Охотському морях.

Серед криги вони обирають рівні білі крижини, навіть високі — ці тварини дуже добре вистрибують із води. Вони ретельно перевіряють крижину, оглядаючи її, вистрибуючи на неї кілька разів, перш ніж вибрати місце й заснути. Але вже на кризі втрачають пильність, і до них підкрастися навіть легше, ніж до інших тюленів.

Дорослий смугастий тюлень живиться переважно рибою, головоногими молюсками, іноді ракоподібними.

Цікавий факт

Коли ці тюлені потрапляють у сіті, вони прикидаються мертвими.

Більше цікавих фактів про смугастих тюленів ви знайдете в нашій статті «Смугастий тюлень: Життя одного з найзагадковіших мешканців Арктики».

Крачка-інка

Крачка-інка вирізняється своїм попелясто-сірим оперенням, а також білими закрученими пучками пір’я завдовжки близько 5 см по обидва боки основи дзьоба.

Крачка-інка гніздиться на скелястому узбережжі від Перу до північного Чилі. Зимує в прибережних регіонах від Еквадору до центрального Чилі. З 2004 року Міжнародний союз охорони природи оцінює статус цього птаха як «такий, що перебуває під певною загрозою», оскільки популяція крачок-інок зазнала значного скорочення.

Довжина крачки-інки становить близько 40 см, а важить вона приблизно 190 грамів. Видає звуки, віддалено схожі на котяче нявкання.

Крачка-інка полює в холодній, але багатій на рибу Перуанській течії. Нерідко вона слідує за риболовецькими траулерами, щоб дістати залишки їхнього улову. Також вона супроводжує морських левів, китів і бакланів, ловлячи сполохану ними рибу.

Більше цікавих фактів про цього птаха ви знайдете в нашій статті «Крачка-інка: морський птах з вусами».

Рівнинна віскача

Рівнинна віскача — вид ссавців із родини шиншилових. Самці мають характерні чорні вуса й жорсткі бакенбарди, а також значно більші за самок. Рівнинна віскача — великий гризун, вагою до 9 кг.

Ці звірки мешкають у північній, центральній і східній Аргентині, на півдні й заході Парагваю та на південному сході Болівії.

Віскачі живуть колоніями, що налічують від кількох особин до сотень. Вони будують ретельно продумані нори, в яких упродовж десятиліть змінюють одна одну колонії.

Рівнинні віскачі збирають гілки й важкі предмети, щоб закрити вхід до нори. Коли вони мешкають поблизу людських поселень, то зазвичай накопичують мітли, столи, садовий інвентар, дрова, дрібнички, шматки бетону й багато предметів, створених людиною, щоб замаскувати вхід.

Більше цікавих фактів про цього звірка ви знайдете в нашій статті «Рівнинна віскача: дивовижний гризун із родини шиншилових».

Мантела Барона

Mantella baroni — вид маленької отруйної жаби, що мешкає на Мадагаскарі. Ця жаба також відома під назвами мантела Барона, строката золота жаба або мадагаскарська отруйна жаба.

За оцінками, ця родина колонізувала острів Мадагаскар 76–87 мільйонів років тому, розвиваючись в ізоляції на острові та адаптивно змінюючись у географічному поширенні й кількості видів.

Мешкає в болотистих лісах, поблизу струмків, у бамбукових гаях, на узліссях і біля річок.

Мантела Барона живиться переважно мурахами, а також споживає ряд інших членистоногих, таких як жуки, павуки й кліщі.

Ковтання кліщів дозволяє їм виділяти високу концентрацію фармакологічно активних алкалоїдів у шкірі, що робить їх токсичними для хижаків, а їхнє яскраве забарвлення служить застережним сигналом про те, що поїдання може бути небезпечним і спричиняти хвороби.

Великі планери

Великі планери — це 3 види великих плануючих сумчастих із роду Petauroides, усі з яких мешкають у східній Австралії. Це найбільші сумчасті планери у світі. Вони використовують свої пухнасті перетинки, щоб ковзати на відстань до 100 метрів між деревами. Вони також загортаються в ці перетинки, використовуючи їх як ковдри, щоб зігрітися.

До 2020 року їх вважали одним видом. Усі 3 види відрізняються за розміром: північний великий планер виростає лише до розміру невеликого кільцехвостого опосума, а південний — до розмірів домашньої кішки. Центральний великий планер займає проміжне положення між цими двома.

Ці тварини доволі незграбні на землі, але дуже спритні на деревах і в польоті. Їхнє тіло вкрите пухнастою шерстю, яка візуально збільшує їхній розмір, а хвіст довгий і пухнастий, завдовжки від 44 до 53 сантиметрів. По обидва боки тіла розташовані перетинки, натягнуті між ліктем і щиколоткою, що дають цим тваринам змогу здійснювати контрольоване планерування.

Великі планери ведуть переважно нічний спосіб життя, проводячи ніч у пошуках їжі в найвищих частинах лісу. Удень вони здебільшого перебувають у дуплах дерев, причому кожна тварина займає до 20 різних сховищ у межах своєї домашньої території.

Більше цікавих фактів про великих планерів ви знайдете в нашій статті «Великі планери: дивовижні паруючі сумчасті з Австралії».