Хто винайшов кулькову ручку?

До середини XX століття письмо було клопіткою та брудною справою. Звичайні пір’яні ручки постійно потребували дозаправки чорнилами й часто протікали, а чорнила повільно висихали на папері, легко розмазувалися. Письменники того часу нерідко скаржилися, що гострі пера дряпають папір, розбризкують краплі й рвуть аркуш. Усе це спонукало винахідників шукати більш надійний і чистий інструмент для письма.

Перша спроба: патент Джона Лауда (1888)

Перший крок до кулькової ручки зробив американський винахідник Джон Дж. Лауд. 30 жовтня 1888 року він отримав патент на ручку з принципово новим наконечником. Замість гострого пера Лауд використав невеликий сталевий кульку, закріплену в гнізді на кінчику ручки. Під час письма ця кулька оберталася й мала захоплювати чорнило з внутрішнього резервуару, наносячи його на поверхню безперервно. Задум Лауда полягав у тому, щоб можна було писати навіть по грубих матеріалах (наприклад, по шкірі), де пір’яна ручка марна.

Однак його пристрій зіткнувся з серйозними проблемами — чорнило текло нерегулярно, лінії виходили надто грубими. Ручка Лауда виявилася непридатною для акуратного письма на папері, тому винахід не дійшов до серійного виробництва, а сам патент незабаром втратив чинність.

Лауд так і не зміг довести свою ідею до досконалості — можливо, саме тому ми сьогодні говоримо про кулькові ручки «біро», а не про одноразові «лауди».

Прорив Ласло Біро: народження кулькової ручки

Справжню революцію здійснив угорський журналіст Ласло Йожеф Біро (1899–1985). Працюючи репортером, він помітив одну цікаву річ: друкарська фарба на газетах висихає майже миттєво, не розмазуючись, тоді як рідким чорнилам пір’яної ручки потрібно більше часу. Біро спало на думку просте питання: чи можна створити ручку, яка використовуватиме такі самі швидковисихаючі чорнила?

Проблема полягала в тому, що густа друкарська фарба не могла проходити через тонкий пір’яний наконечник. Тому Біро разом зі своїм братом Георгом (за фахом хіміком) придумали замінити перо крихітним кульковим підшипником.

Ідея полягала в тому, що металевий кулька вільно обертається в наконечнику ручки й під час руху захоплює порцію густої пастоподібної фарби з резервуару, рівномірно наносячи її на папір. Ця проста, але геніальна конструкція дозволила використовувати більш в’язке швидковисихаюче чорнило без підтікань.

Біро представив свій прототип широкій публіці на Міжнародному ярмарку в Будапешті в 1931 році. А кілька років по тому, у 1938 році, він запатентував свій винахід, заклавши основу сучасної кулькової ручки.

Війна й перші успіхи

Подальшому поширенню новинки сприяли драматичні події. Наприкінці 1930-х ситуація в Європі загострювалася, і Ласло Біро, будучи євреєм, був змушений емігрувати. У 1943 році він із братом перебрався з Угорщини до Аргентини, де вони заснували компанію Biro Pens of Argentina й продовжили роботу над ручками.

В Аргентині кулькова ручка отримала назву «Birome» — поєднання прізвища Біро та імені їхнього партнера Хуана Мейне. Спочатку новий виріб був дорогим і випускався невеликими партіями, але дуже скоро знайшовся неочікуваний великий замовник.

Під час Другої світової війни британські ВПС зацікавилися ручками Біро: пілотам і штурманам були потрібні такі ручки, які не протікають при зниженому тиску в розрідженій атмосфері на висоті. Звичайні пір’яні ручки протікали в літаках, а от кулькові «Birome» працювали відмінно.

У підсумку Королівські військово-повітряні сили Великої Британії замовили у винахідника партію більш ніж у 30 000 ручок. Ці ручки (у британських військах їх назвали «Biro») зарекомендували себе як надійні навіть в екстремальних умовах польоту.

Фактично, саме завдяки військовим замовленням кулькова ручка вийшла зі стадії цікавого прототипу й довела свою практичність на ділі. У 1945 році «біро» почали надходити у широкий продаж.

Масове виробництво: від «Biro» до Bic

Після війни винахід Біро стрімко перетворився на світовий комерційний успіх. У 1945 році Ласло Біро продав свої патентні права французькому підприємцю барону Марселю Біку. Марсель Бік удосконалив конструкцію задля здешевлення виробництва — зокрема, він розробив обладнання для масового виготовлення мініатюрних металевих кульок ідеальної форми й підібрав оптимальну формулу пасти, яка не висихає в стрижні, не розтікається й не забиває наконечник.

Уже в грудні 1950 року компанія Bich (назва Bic з’явилася трохи пізніше, коли з прізвища прибрали літеру «h» задля милозвучності) випустила свою першу одноразову кулькову ручку Bic Cristal. Ця проста пластикова ручка з шестигранним корпусом миттєво завоювала ринок завдяки надійності та низькій ціні.

«Bic Cristal» одразу писала без збоїв, не потребувала перезаправки й коштувала настільки дешево, що її не шкода було викинути — зламалась або закінчилась паста, взяв нову. Недивно, що вже до середини 1950-х кулькові ручки остаточно витіснили пір’яні з повсякденного вжитку.

Нині кулькова ручка стала одним із наймасовіших предметів на планеті. Компанія Bic залишається світовим лідером: загалом продано понад 100 мільярдів її ручок. За оцінками, щодня у світі купують близько 15 мільйонів кулькових ручок.

Бренд Bic Cristal увійшов до колекції дизайну нью-йоркського Музею сучасного мистецтва як зразок класики — ця прозора ручка з простим ковпачком стала справді культовим предметом.

Спадщина та цікаві факти

Завдяки винаходу Ласло Біро кулькова ручка стала повсякденним інструментом письма по всьому світу. У багатьох країнах назва «biro» стала загальною — так називають будь-яку кулькову ручку, особливо у Великій Британії, Австралії та інших країнах колишньої Британської імперії.

В Аргентині ж слово «birome» досі означає звичайну ручку — на честь тих самих перших ручок Bíró & Meyne. Самого винахідника також не забули: з 1986 року в Аргентині День винахідника щороку відзначають 29 вересня, у день народження Ласло Біро.

За десятиліття конструкція кулькової ручки була вдосконалена до досконалості. Сучасний пишучий вузол містить кульку з карбіду вольфраму — матеріалу такої твердості, що його поверхня майже не зношується з часом. Діаметр кульки зазвичай менший за міліметр, при цьому її полірують між сталевими пластинами десятки годин, досягаючи майже ідеальної сферичної форми.

У корпусі ручки передбачено крихітний отвір для вирівнювання тиску повітря — це запобігає розрідженню під час письма та забезпечує рівномірну подачу пасти до обертової кульки.

Цікавий факт

Одного стрижня вистачає на проведення ліній загальною довжиною кілька кілометрів: наприклад, розрахунки показують, що Bic Cristal може накреслити лінію завдовжки до 2 км, перш ніж закінчаться її чорнила.

Інженери продовжують знаходити застосування кульковому принципу в найнесподіваніших умовах. Спеціальні моделі ручок із герметичними пресуризованими стрижнями здатні писати у невагомості, під водою та за екстремальних температур — від морозних –35 °C до спекотних +120 °C. Такі ручки, створені спочатку для космічних польотів, довели свою ефективність там, де звичайні зразки відмовляють.

Тим часом проста одноразова ручка залишається незамінним супутником сучасної людини на землі. Прогрес електронних ґаджетів не витіснив її: і досі важко уявити школу, офіс чи дім без кулькової ручки під рукою.

Цей винахід по праву вважається одним із найуспішніших в історії. Недарма донька Ласло Біро згадувала, як її батько чув докори, що кулькові ручки псують почерк, і спокійно відповідав: «Письмо йде від серця. Якщо наша ручка допомагає руці писати легше — що в цьому поганого?».

Кулькову ручку в її сучасному вигляді винайшов Ласло Біро, але успіх цього винаходу — результат роботи й вдалих рішень багатьох людей. Від першої ідеї Джона Лауда про кульку замість пера, через кмітливість Біро з швидковисихаючими чорнилами, до підприємницького чуття Марселя Біка, який зробив ручку масовою й доступною, — кулькова авторучка пройшла довгий шлях.

Сьогодні вона залишається простим, надійним і універсальним інструментом, історія якого яскраво демонструє, як винахід здатен змінити повсякденне життя у світовому масштабі.