Де знаходиться найсухіше місце на Землі?

Найсухіше місце на Землі — зовсім не спекотна піщана пустеля, як багато хто думає. Якщо запитати навмання, багато хто назве Сахару або пустелю Атакама в Чилі. Справді, ці регіони надзвичайно сухі: опади там рідкісні, а ландшафт нагадує інопланетний.

Однак справжній рекордсмен із засухи розташований зовсім в іншому місці — на холодному південному континенті Антарктида. Розберімося, чому саме там найбільша «сухість» і чим дивовижні ці екстремальні куточки планети.

Що вважається пустелею і чому «сухо» — не завжди «спекотно»

Для початку важливо зрозуміти: пустеля — це не обов’язково пекуче сонце й бархани. Головна ознака пустелі — мала кількість опадів. За загальноприйнятим критерієм місцевість вважається пустельною, якщо там випадає менше ~250 мм опадів на рік (тобто менше чверті метра, приблизно до 10 дюймів дощу або снігу). Саме посуха визначає пустелю, а зовсім не температура повітря. Бувають і холодні пустелі — місця, де дуже сухо, але при цьому зовсім не спекотно.

Наприклад, знаменита пустеля Атакама в Чилі — одне з найпосушливіших місць на Землі — розташована на плато високо над рівнем моря й поряд із холодною океанічною течією. Через це клімат там незвично м’який для пустелі. Влітку денна температура рідко перевищує +19…+20 °C, тобто там ніколи не буває пекучої спеки, властивої Сахарі або Аравійській пустелі. Водночас за кількістю опадів Атакама б’є майже всі рекорди сухості.

Сахара й Атакама — сухі екстремуми

Для порівняння візьмімо пустелю Сахара у Північній Африці. Це найбільша жарка пустеля світу. В її центральних регіонах дощ — дуже рідкісна подія: місцями за рік випадає не більш як 20–30 мм вологи (кілька сантиметрів!). У середньому ж по Сахарі річна норма опадів становить близько 70–100 мм, тобто кілька сантиметрів дощу на рік. Це вкрай мало, тому Сахара й виглядає такою безлюдною.

Втім, пустеля Атакама ще сухіша. Середня кількість опадів у центральній частині Атаками — близько 15 мм на рік, що вже в кілька разів менше, ніж навіть у Сахарі. А в найсухіших куточках Атаками випадають буквально лічені міліметри дощу на рік. Деякі метеостанції там взагалі ніколи не реєстрували дощу за всю історію спостережень!

Геологи вважають, що в ядірі Атаками могло не бути значущих дощів понад 400 років поспіль — із XVI до XX століття. Уявіть: цілі століття без дощу. Недивно, що ґрунт там укритий сіллю й потрісканою глиною, а живі організми трапляються вкрай рідко.

Такі мізерні опади роблять Атакаму найсухішою жаркою пустелею у світі й другою за сухістю на всій планеті. По суті, її центральні райони — це еталонна безводна поверхня, що нагадує марсіанські пейзажі.

До речі, цим активно користуються науковці: саме в Атакамі випробовують марсоходи й обладнання для пошуку життя, адже умови там близькі до марсіанських. Наприклад, щільні тумани (каманчака) приносять трохи вологи з океану, і цього достатньо для виживання деяких лишайників і бактерій. Але загалом великі ділянки Атаками виглядають настільки безживно, що слугують моделлю для досліджень позаземних пустель.

Антарктида — найсухіший континент

Як не дивно, абсолютний рекорд сухості належить не спекотній пустелі, а крижаному континенту Антарктида. Хоч Антарктиду ми уявляємо вкритою льодом і снігом, за кліматичними мірками уся Антарктида — це одна велика пустеля. Опадів (переважно снігу) на ній випадає в середньому близько 50 мм на рік на внутрішніх плато і до 200 мм на рік на узбережжях. У перерахунку на воду це приблизно співмірно з найпосушливішими районами Сахари. Просто там опади випадають не дощем, а снігом, який накопичується роками. Та є в Антарктиді місця, де не лише немає дощу — там узагалі ніколи не буває жодної вологи з неба.

Йдеться про так звані Сухі долини Мак-Мердо — унікальний район на окраїні континенту. Ці долини площею близько 4800 км² лежать між високими горами неподалік узбережжя. Вони майже повністю позбавлені льоду та снігу на поверхні — голі скелі й ґрунт, як на Марсі. Науковці переконані, що в деяких із цих долин дощу не було вже близько 2 мільйонів років! Так-так, мільйони років — ані краплі. Навіть сніг, який зрідка заносить вітром, тут же випаровується або здувається.

Чому ж Антарктичні Сухі долини виявилися такими посушливими? Тут сходяться кілька чинників. По-перше, долини оточені горами, які створюють «снігову тінь» — перешкоду для вологих повітряних мас з океану. Хмари просто не можуть перевалити через хребти, і опади до долин не доходять. По-друге, холодне повітря над Антарктидою саме по собі містить мало вологи (що нижча температура, то менше водяної пари може утримувати повітря). Але головний секрет — це особливі катабатичні вітри.

Катабатичні вітри: природні феномени Антарктиди

Катабатичні вітри (від грец. katabatos — «спускаючийся») — це потоки дуже холодного, важкого повітря, які спрямовуються вниз з антарктичних льодовиків під дією сили тяжіння. Уявіть: на високому крижаному плато повітря охолоджується до екстремальних температур і стає щільним. Цей важкий повітряний потік буквально стікає схилами гір у нижчі ділянки — у ті самі Сухі долини. Спускаючись, він розганяється до неймовірних швидкостей — до 300–320 км/год. Такі ураганні пориви — одні з найшвидших постійних вітрів на планеті.

Коли катабатичний вітер вривається в долину, він діє як гігантський фен: відносно теплий (як для умов Антарктиди) і дуже сухий потік миттєво випаровує будь-яку вологу на своєму шляху. Сніг випаровується просто з поверхні, не встигаючи накопичитися. Навіть лід може поступово сублімуватися (переходити з твердого стану відразу в пару).

У результаті в цих долинах не затримується ні сніг, ні лід — усюди лише голе каміння й пил. За таку крайню сухість Сухі долини ще називають антарктичними оазисами — іронічно, звісно: замість води там повна посуха, але зате є «оазис» у значенні вільної від льоду землі.

Парадокси найсухішого місця

Антарктида унікальна тим, що поєднує одразу кілька світових природних рекордів. Вона — найсухіше місце на Землі, але водночас і най«вологіше» в іншому сенсі: ніде більше немає стільки води, як в антарктичних льодах. Близько 70% запасів прісної води планети законсервовано в антарктичному крижаному щиті. Виходить, що найпосушливіший континент зберігає левову частку всієї земної води (щоправда, у замерзлому вигляді). Якби весь цей лід розтанув, рівень Світового океану піднявся б майже на 60 метрів — ось скільки води утримують антарктичні пустелі!

Інший парадокс — антарктичні вітри. Як ми вже дізналися, тут дмуть найпотужніші на планеті вітри. Середньорічні швидкості в деяких місцях б’ють рекорди: наприклад, у районі станції Дюмон-д’Юрвіль на узбережжі фіксували пориви до 327 км/год. Постійно бушуючі катабатичні вітри роблять Антарктиду ще й найвітрянішим місцем Землі. На відміну від спекотних пустель, де часто стоїть тиха розпечена атмосфера, в антарктичній пустелі вітер виє майже без упину, перемішуючи сухе повітря.

Нарешті, попри екстремальні умови, життя знаходить способи існувати навіть у таких місцях. Найсухіші долини Антарктиди здаються безживними — ні рослин, ні тварин, ні мікробів у ґрунті. Довгий час їх вважали майже стерильними. Але вчені виявили, що й там є свої «приховані оазиси»: наприклад, усередині деяких каменів (у мікротріщинах порід) живуть колонії фотосинтезувальних бактерій. Ці мікроорганізми використовують мізерні сліди вологи, що конденсується всередині каменю, і ховаються від крижаного вітру.

Такий спосіб виживання нагадує можливі форми життя на Марсі. Недаремно NASA проводить випробування обладнання для марсіанських місій у Сухих долинах та інших схожих місцях. Ще в 1970-х роках перед відправленням апаратів «Вікінг» на Марс учені тестували їхні прилади в антарктичних долинах — адже за умовами це найподібніше до Марсу місце на нашій планеті.

Висновок: неочікуваний чемпіон сухості

Отже, найсухіше місце на Землі — це не розпечена піщана пустеля, а холодні безживні долини в Антарктиді. Попри вічний лід навколо, ці долини не бачили дощу мільйони років і майже не отримують вологи. Історія про Сухі долини нагадує нам, наскільки різноманітна Земля: під льодами Антарктиди приховані «оазиси» сухості, що перевершили всі пустелі.

І хоча більшість людей ніколи не побуває в цих суворих місцях, знання про них розширює наше розуміння можливостей життя й екстремальних меж клімату на нашій планеті. Це дивовижне поєднання — пустеля на льоду, крайня посуха в краю вічного холоду — ще раз доводить, що природа сповнена неймовірних сюрпризів.